Старт

Більша половина цього села заселена нащадками польських гуралів. Гвара і вяра, тобто говірка і віра, це те, що вони бережуть тут досі, спілкуються в родинах і між собою власне цією гварою.

Цієї неділі у Старій Красношорі відзначили 230-ту річницю заснування села, 220-ть років з часу поселення на Буковині перших родин чадецьких гуралів. Також у місцевій гімназії урочисто  відкрили музей  історії чадецьких гуралів Старої Красношори та урочисто відсвяткували 25-у річницю заснування при Старокрасношорському Товаристві польської культури ім. Яна Павла ІІ дитячого фольклорного колективу «Долинянка».

 Теперішню назву село, розташоване неподалік румунського кордону, отримало в радянський час. Однак у розмовній мові більшість людей і досі вживає стару назву – Стара Гута, колись, ще за австрійських часів, у селі діяла фабрика скла – гута.  Це село відрізняється від усіх решти сіл Буковини. Адже тут немає жодної православної церкви, єдиний храм у Старій Красношорі – римо-католицький костел Матері Божої Страждальної. Більша половина села – поляки, нащадки польських гуралів, які більше 200 років тому переселилися сюди із околиць містечка Чадця, нині це місто у Словаччині, на кордоні з Польщею. І Стара Красношора - єдине село у Чернівецькій області, де у місцевій українській гімназії, з 1 по 9 класи,  вивчають мову національної меншини – польську. А вдома місцеві жителі досі розмовляють своєю чадецькою говіркою, як вони кажуть, гварою.  Як розповідають вчителі гімназії, діти, які приходять у 1-й клас, фактично всі знають цю говірку. Тобто діти з польських родин, бо у селі також проживають українці та румуни, правда, їх менше, але й вони можуть спілкуватись гварою. У Старій Красношорі мешкає найбільше нащадків польських гуралів, менше їх живе у селі Нижні Петрівці та Тереблечі.

На згадку про заселення Старої Красношори чадецькими гуралями, при вході у місцевий костел, є пам’ятна дошка, яка була встановлена 20 років тому. Окрім того, в неділю відзначали ще одну поважну дату – 25-ть років створення місцевого самодіяльного дитячого фольклорного колективу «Долинянка», який,  власне, і популяризує творчість чадецьких гуралів. Його заслуги достойно оцінені Прабатьківщиною – польський уряд відзначив колектив та його засновницю і постійного керівника високою нагородою – Заслужені для польської культури.

З цієї нагоди до Красношори приїхали єпископ-помічник Львівської архідієцезії Леон Малий, який очолив Святу Месу, генеральний консул Республіки Польща у Вінниці Дамян Чарчінські,  голова спілки поляків Румунії, політик і громадський діяч, депутат парламенту Румунії  Гервази Лонгер, представники Чернівецького обласного товариства польської культури ім. Адама Міцкевича на чолі із головою товариства Владиславом Струтинським.

Від імені Голови Обласної Ради Олексія Бойка ювілярів привітав і вручив Регіні та Томашу Калускім грамоти депутат Обласної Ради Ярослав Бартош, а начальник відділу з питань релігій та національностей Управління культури Чернівецької ОДА Вікторія Заяць поздоровила колектив і вручила грамоту Управління. 

За дорученням правління Громадської організації «Обласне товариство польської культури ім. Адама Міцкевиса» Влалислав Струтинський поздоровив ювілярів та вручив  «Долинянці» подяку. Всім дітям - учасникам колективу та його ветеранам подарував солодкі подарунки та великий торт із зображенням місцевого краєвиду.

Сільський костел, де зібралися мешканці села помолитися за своїх нащадків – єдина архітектурна пам’ятка тут. Храм був збудований у 1834 році. Всередині зберігся давній вигляд костелу, інтер’єр розписували у 1928 році. Щоправда, не так давно передню частину костелу реставрували, облагороджували храм і, як розповідають ті, хто тут бував,  дещо було зіпсовано вигляд святині. Вже 5 років священиком тут працює поляк, отець Януш Гнат. Більша половина села є католиками, а православні родини йдуть до церкви у сусіднє селище Красноїльськ. Власне, Стара Красношора, де зараз проживає 800 мешканців, належить до Красноїльської селищної громади.

Треба зауважити, що костел у Старій Красноошорі діяв і в радянський час. Сюди  доїжджали священики, які працювали у Чернівцях, зокрема Францішек  Краєвський, настоятель костелу Воздвиження Всечесного Хреста у Чернівцях.  У часи Союзу в області було два костели, які прихожани не дали закрити – у Чернівцях та у Старій Красношорі. Звісно, отець Краєвський ризикував, але приїжджав не регулярно. Місцеві жителі розповідають, що чоловік, який працював при костелі костельним, відмовився передати відповідним органам ключі від храму. Радянська влада знайшла спосіб помститися: знайшла у чоловіка зайву сотку городу, і відправила його у тюрму. Тодішній директор школи дуже хотів, аби з костела зробили спортзал. Та люди відстояли свою святиню. Однак,  коли у костел приїжджав священик служити Месу, КДБ озразу про це дізнавалося, і отця забирали на допити інколи прямо від вівтаря. Так директор школи мстився і швиденько все доносив…

До Другої світової війни у костелі був орган. А під час війни його розібрали і розікрали. Адже через село проходила лінія фронту, люди були евакуйовані. Потім очевидці розповідали, бачили трубки від інструменту, по селі…  

Після Святої Меси, місцевих поляків вітали в актовому залі Старокрасношорської гімназії.Також місцеві жителі і гості могли насолодитися виступом дитячого фольклорного ансамблю чадецьких гуралів «Долинянка».  Цей колектив – одна з візитівок області, завжди представляє буковинських поляків і Буковину за кордоном. В основному твори виконуються теж говіркою гуралів.

Коли колектив заспівав «Кошулінку» («Вишиванку»), ця пісня розчулила всіх присутніх. Адже в ній - щемливі рядки про те, як дівчина проводжає свого коханого на війну, і дарує йому вишиту сорочку. А він їй каже, що на війні триматиме вишиванку біля свого серця, якщо його поранять, прикриватиме рану вишиванкою, як загине, то візьме сорочку із собою у могилу, а як виживе та повернеться додому, то цілуватиме руки тій, хто вишив йому кошулінку. Сьогоднішня війна не оминула і Старої Красношори: 12 мешканців села, в тому числі з родин польських гуралів  воюють, один мешканець вважається безвісти зниклим….

 Створила «Долинянку» і всі роки керує нею Регіна Калуські. Власне, вона з чоловіком Томашем – поляком, який приїхав у Стару Красношору із Варшави, із середини 90-х зробили і роблять дуже багато для популяризації традицій місцевих гуралів, їхньої історії та звичаїв. Регіна Юлясівна вже більше 10 років є директоркою Старокрасношорської гімназії, вчителькою музичного мистецтва, головою місцевого товариства польської культури ім. Яна Павла II та, звісно,  представницею родини чадецьких гуралів. За свою працю у травні цього року Регіна Калуські отримала високу нагороду з рук Президента Польщі Анджея Дуди – Лицарський хрест ордена Заслуг перед Республікою Польща.

Томаш Калуські викладає у гімназії польську мову. Власне, у 1995 році він вперше приїхав у Стару Красношору, щоб навчати тут дітей польської. А після знайомства з Регіною, одружилися і залишилися жити у селі. Регіну назвали в честь її бабусі-польки, яка вчила її молитов та брала із собою докостелу. І тепер Регіна із чоловікоми та іншими мешканками села, здійснюють музичний супровід святих мес. Треба також зауважити, що коли Регіна засновувала колектив «Долинянка», ходили з дівчатами по селі і записували пісні від старших мешканок. Отож в особі Регіни та Томаша вітали всіх нащадків чадецьких гуралів Старої Красношори.

*Томаш приїхав у Стару Красношору по проекту, коли Польща скеровувала вчителів польської мови до поселень, де компактно живуть поляки, - розповідає Регіна Калуські. – Він якраз закінчив навчання у Варшавському університеті, але на Буковину не хотів їхати, а дуже мріяв поїхати до Казахстану. А в нас якраз не було вчителя польської. А коли приїхав у село, то вже звідси і не поїхав. Мені важко сказати, в кого він закохався більше: в мене, чи у Стару Красношору. Зараз Томаш дуже добре розмовляє українською. Крім польської мови, ще викладає у гімназії мистецтво. Він не гураль, але нашу говірку добре знає. Вдома ми розмовляємо літературною польською мовою, так вирішили, аби діти добре знали саме літературну мову, бо говірку вони і так знають.

Томаш Калуські, після урочистого відкриття музею чадецьких гуралів, познайомив гостей з історію села Стара Красношора, розповів про експонати, виставлені вньому.  Цей музей існує вже два роки, але офіційно відкрили лише зараз, з урочистим перерізанням стрічки. До слова, всі представленні речі збирали по всьому селу.

З часу входження Буковини до складу Габсбурської імперії, на півночі від Красної (теперішнього Красноїльська), у 1793 році почали заселятися чеські німці – лісоруби і склодуви. Саме німці і склали основу майбутнього поселення, яке отримало назву Гута Красна та збудували першу на Буковині гуту (склозавод), що виробляла порожнє та листове скло. Адже німці мали досвід виробництва скла. Вже наступного року з’явилися свідчення, що «гута в Красному виробляє найкрасивіше скло і збут такий великий, що виробництво не встигає задовольняти всіх покупців».

У 1803 році до Красної Гути прибули ще одні колоністи, на цей раз з Польщі*.

Це були так звані «чадецькі гуралі» - польський аналог гуцулів. Умови для їх переселення сюди створив австрійський уряд Габсбургів. Чадецькі гуралі є римо-католиками, але відрізняються від звичайних поляків мовою, одягом, побутом, традиціями, кухнею.

У той час на схід від Красної Гути відкрили ще один склозавод. Разом ці дві гути виробляли за рік десятки тисячів скляних виробів, більшість з яких імпортували за кордон. Але у 1812 році майже весь ліс навколо села було вирубано і обсяги виробництва почали скорочуватися. А через 5 років гута взагалі згоріла і скляне виробництво у Красній Гуті припинилося назавжди. Замість старої гути відкрилися нові в Красній та Лунці, а до поселення прикріпилася назва Стара Гута, яка й використовувалася до включення Буковини до складу Румунії наприкінці Першої Світової війни. При румунах село називалося Crasnişoară Veche, а з приходом совітів отримало сьогоднішню назву – Стара Красношора.

*На початку 19 століття чадецькі гуралі переселилися сюди, у Стару Гуту, кілька  родин у село Тереблече, - розповів Томаш Калуські. – Також поляки поселилися на тій Буковині, яка зараз на території Румунії. Переважно у селі Новий Солонець, або Солунєц. У Старій Гуті була польська школа, польська читальня, товариство польської культури.

До Другої Світової війни у Старій Красношорі проживало майже дві тисячі п’ятсот людей. В останні роки багато молоді повиїжджало…

Арлетта Дроздик – вчителька початкових класів, показує клас польської мови, тут багато літератури на польській. А от першокласників зараз у гімназії дуже мало – всього п’ятеро. Та й загалом у гімназії дітей не багато – 96. До слова, серед місцевих поляків прізвище Дроздик – одне з найпопулярніших.

Повернимось знову до музею…

Невеликий музей чадецьких гуралів Старої Красношори зібрав чимало унікальних речей. Тут і різні документи, в тому числі з парафіяльного життя, давні світлини, старі гроші, елементи побуту. Приміром, збереглися традиційна жіноча прикраса гуралів, а точніше гуральок, та взуття, столітньої давності. В експозиції також представлена кавоварка, в якій гуралі варили каву.

Напевно, найцінніше у музейній експозиції – це документи, - зазначає пані Регіна. - Наприклад, зберігся розклад уроків у польській школі, яка існувала у селі до Другої світової війни. У 1940 році вона перестала існувати. Після війни школа відновила свою роботу, але польську мову забрали з навчальної програми. У 1962 році мешканці села зібрали підписи і надіслали листа до міністерства освіти з проханням повернути польську ушколу. У музеї зберігається лист-відповідь з міністерства, що вони не бачать такої необхідності, мовляв, у селі проживають українці, росіяни і румуни. Також є світлина, яка показує, яким має бути традиційний склад гуральського музичного ансамблю: кларнет, скрипка, цимбали і бубон.  Я акомпаную «Долинянці» на акордеоні, зауважила пані Регіна, бо в нас немає іншого виходу, але це не властиво чадецьким гуралям.  

Музейні речі збирали по всьому селі. Так само, як зауважує Регіна, записували в односельців старі гуралькі пісні та пісні. Також коли колектив «Долинянка» виїжджав у Польщу, записували твори від чадецьких гуралів, які після Другої Світової війни повернулися із Гути на батьківщину.

Так у Старій Красношорі до сьогодні бережуть своє, гуральське. А на мовлення місцевих мешканців вплинула і давня історія, коли Гуту заселяли німці. Адже на велосипед у селі досі кажуть цвайрат. Є також такі слова: цук - протяг, шпаргат – пічка, цеста – дорога… Чимало слів є словацького походження.  

Яна Недзелян, вчителька української мови Старокрасношорської гімназії,  народилася у родині польських гуралів. Вона розповідає:*

*Моє коріння починається з тих перших поляків, які сюди приїхали. І з діда-прадіда тут живемо. Я до сьмого покоління відстежила свою родину. І можу сказати,  що я – чистокровна чадецька гуралька. Коли після Другої Світової війни було переселення у Польщу, деякі представники нашої родин виїхали, і ми маємо зараз родичів у Польщі, у місті Зелена Гура.  Чим відрізняються чадецькі гуралі? Насамперед своєю говіркою. Вдома ми спілкуємося саме цієї говіркою, гварою. Звичайно, що з часом ця говірка дещо видозмінилася. А так, то звичайні поляки мало зрозуміють цю говірку. Бо вона дещо подібна і до словацької мови. Чисту польську мову, тобто літературну, діти вивчають у гімназії. Якщо у селі проживає 800 людей, то родин польських гуралів, певно, буде десь до 600. Окрім нашої говірки, збереглися ще деякі гуральські традиції, як от весільні, також клаки – це спільна робота, де збирається багато людей. Наприклад, цього року багато хто садив кукурудзу і гуртом сходилися її збирати. Також збереглися деякі звичаї Різдва – від самого початку, коли готували святкові страви, і до самого свята. Коли ще у Старій Красношорі проживала моя прапрабабуся, а це було за часів Австро-Угорщини, кухня тут славилася яблучними стравами.

Традиційні страви чадецьких гуралів досі готують у Старій Красношорі. Зокрема, десерт – яблучний штрудель, він тут дуже популярний, і його готують на всі свята. Пригощали штруделем і гостей урочистості до 220-ї річниці поселення у селі чадецьких гуралів та 25-ї річниці творчої діяльності «Долинянки». Місцеві жительки розповідають, ніби штрудель як штрудель, але має свої місцеві особливості. По перше, листкове тісто готують на сметані, а яблука всередині посипають або сухарами,  або манною крупою.

Галина Гончар працює у гімназійній їдальні. Сама дуже любить готувати, і кілька років тому стала учасницею проєкту «Смаки Буковини». В однойменній книзі представляла кухню Старої Красношори, зокрема розповідала про приготування точі – дерунів, запечених у духовці.*

*Цю страву - точі,  також готували і польські гуралі, - розповідає пані Галина. – Я також належу до родини чадецьких гуралів, розмовляємо вдома нашою говіркою. Також знаю трохи румунську, бо такий регіон. У нас, наприклад, навіть православні жителі, теж знають польську. Тому на вулиці, якою мовою звернешся до людини, такою будуть з тобою і говорити.

Ось так живуть у цей непростий для України час мешканці Старої Красношори (Старої Гути), потомки чадецьких гуралів. Народжують дітей, вчаться, не забувають свою історію та мову прабатьків, співають, захищають Батьківщину.

То ж побажаємо родинному дуету – гуральці Регіні та варшавянину Томашові Калуським і надалі не втрачати творчої наснаги в ім’я збереження і розвитку гуральської спільноти у Старій Красношорі та на Буковині.

Наталія Фещук,

Фото автора.